Найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна. Не злічити страшного невимовного горя у тих сім`ях, до яких прилетіла чорна звістка про загибель сина, брата, коханого, чоловіка. Жахлива трагедія, гинуло покоління, народжене у 60-х. Ніколи не повернути тих, хто навіки залишився на війні, для кого вона ніколи не закінчиться.       Не одним сивим пасмом закосичена ця дата — 15 лютого, день, коли, нарешті, в далекому 1989 р. закінчилась для народів колишнього СРСР десятирічна кривавиця трагічної війни в Афганістані. Посивіли до строку юні наречені і молоді дружини, чекання вибілило скроні батьків і коси матерів. І, здається, навіки пил і пісок осіли в молодих чубах воїнів — інтернаціоналістів.
15 лютого 2021 року минає 32 роки з дня закінчення виведення військ з Афганістану. Війна тривала майже 10 років. У ній брали участь більш ніж 160 тисяч українських військовослужбовців, понад 3000 з яких загинули, 72 зникли безвісти, близько 4000 отримали інвалідність. Афганська кампанія залишила невиліковну рану у серцях тих, хто брав участь у бойових діях, хто втратив друзів, синів чи батьків. Чергова річниця виведення військ з Афганістану – важлива подія в житті усіх, хто був причетний. Не забудеться це горе, не відболить іще кілька поколінь. За кожним воїном-афганцем – свій життєвий подвиг, своя доля. Хтось повернувся цілий і неушкоджений, а хтось – скалічений. Афганістан… Він став синонімом людського лиха, справжнього пекла: палюче сонце зранку, спекотний вітер-афганець, пісок, що не дає дихати, і … завжди хочеться пити.
   Дедалі більше віддаляють роки від нас ту війну, але стоять обеліски, які будуть вічно нагадувати про тих, хто не повернувся до батьківської хати. Дорогою ціною розплачувались наші юнаки за все. А ціною було життя. І понесли чорні птахи смерті похоронки в Україну, не минули вони й нашого міста. Новодністровськ у тій чужій війні втратив двох своїх синів – Ігоря Рибіна та Ігоря Кузнєцова, а 6 побратимів відлетіли у вічність уже у мирні роки…
   Солдати гинуть. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати у 18-19 років, коли тільки починаєш життя. Воїни-афганці… Ми тепер називаємо їх по-різному: інтернаціоналісти, ветерани. А цю війну називаємо помилковою. Понад 75 років тому було покладено край фашизму. Діди наші думали, що та війна – остання. Проте, вони не знали, що їхніх онуків також будуть називати ветеранами. Афганську війну можна називати по-різному, але її не можна забути, як і інші війни. А тому цього дня та й завжди потрібно згадувати добрим словом учасників бойових дій, які воювали в Алжирі, Анголі, Бангладеш, Угорщині, В’єтнамі, Єгипті, Іспанії, Ємені, Камбоджі, Китаї, Кубі, Лаосі, Мозамбіку, Монголії, Сомалі, Фінляндії, Чехословаччині, Югославії, Ефіопії. Десятиліттями про ці події заборонялося говорити, їх замовчували. Ці сторінки історії до недавнього часу залишалися таємницею за сімома печатками, хоча учасниками цих воєн були сотні наших побратимів. Кожен з цих людей міг загинути в боях, отримати поранення, потрапити в полон, пропасти безвісти. Проте вони з честю виконували свій обов’язок.
Тож пам`ятаймо ветеранів, виявляймо розуміння до тих, хто пройшов через війну і для кого вона триває й досі: у спогадах, у снах, у думках. Вони цього заслуговують.

                                   За матеріалами мережі Інтернет