12:54
До Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав

 

Тема: Афганістан - це рана, що не перестає боліти

(До Дня вшанування учасників бойових дій на територіях інших держав)

Мета: ознайомити учнів з трагічною сторінкою нашої історії, з передумовами афганської війни; через поезію, пісні, спогади учасників бойових дій донести до юних сердець головну думку: війна — це безумство, невиправдана жорстокість; розповісти про співвітчизників, що служили в Афганістані, віддати данину пам»яті полеглим воїнам-інтернаціоналістам; виховувати в учнів почуття патріотизму, поваги та шани до воїнів-афганців, доброту, уміння співпереживати, гуманне ставлення до воїнів-інвалідів.

Обладнання: на дошці напис із назвою заходу «Афганістан - це рана, що не перестає боліти»; плакати «Війна — злочин, який не спокутується перемогою»(Анатоль Франс), «У війні не буває переможців - лише переможені» (Артур Франс Чемберлен); записи пісень;

Фотографії Василя Журибеди- воїна-інтернаціоналіста.;

мультимедійний проектор (під час виступу воїнів-афганців демонструються фотоматеріали та відеоматеріали ); на сцені стоять кошики з квітами, столик та стільчики для ведучих та гостей.

(Звучить музика «Адажіо» Альбіноні. Із-за сцени лунають слова диктора.)

 

Очі туманить ядуча сльоза.

Руки скувала утома,

Палить їй душу Афганська гроза

Син не вернувся додому.

В неї він був ясночолий, як світ,

Сонячно так усміхався,

Ще й двадцяти не було йому літ...

Юним навік і зостався.

Ясеночки! Синочки! Сини!

Колосочки вкраїнського поля,

Скільки ж вас не вернулось з війни?

Скільки гибне ще у неволі?

...Роки летітимуть, мов журавлі,

Та не полегшає їх втрата,

Доки ходитиме по цій землі

Мати солдата.

(музика підсилюється, на сцену виходять ведучі)

 

Ведучий  У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилася нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення військ з Афганістану.

Ведучий  Сьогодні на урочистому заході, присвяченому

          річниці виводу військ з Афганістану присутні поважні гості- односельці (учасники війни в Афганістані : Лук`яненко Микола Григорович, Лук`яненко Олександр Федорович)

Ведучий  Афганська війна., брудна, неоголошена.. Та хіба війни бувають чистими?

         Будь-яка несе смерть, каліцтво, вдягає в жалобу тисячі сердець, материнських сердець. У війни холодні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика.

(музика підсилюється, на сцену виходять ведучі)

Ведучий Афганська війна забрала життя З360 наших українських юнаків. Ще понад 12 тисяч бійців - України були поранені та скалічені. З життя після 1989 року пішло більше 5-и тисяч побратимів. Афганістан - це рана, що не заживає...

Ведучий Не відболить це горе, не виплачеться, не відпечалиться і на нашій Бобровицькій землі, в наших Білоцерківцях. Наш земляк Василь Миколайович Журибеда загинув в далекому Афганістані . Його не дочекалися батьки , брат , сестра, друзі

Ведучий  Він любив життя, на війні був вірним другом, жив, мріяв про майбутнє. Та не судилося повернутися живим  до рідної домівки.Трагедія сталася 17 червня 1987 року о 7 годині. Військовий підрозділ , в якому служив Василь Журибеда забезпечив рух колони, яка доставляла вантаж в пункт постійної дислокації частини. Раптом душмани відкрили вогонь  з мінометів. Василь намагався вивести машину з-під обстрілу, але вона підірвалась на міні.

 

(Інсценізація вірша. Ліворуч сцени диктор читає вірш. На сцену виходить дівчина-мати, в руках тримає квіти.)

Диктор          Старенька мати йде до свого сина,

                Гранітні плити плачуть під ногами,

                Стукоче серце в грудях, ниє спина:

Мати        Синочку, рідний, йди в обійми мами!

               Тече сльоза і падає на плечі.

Із стелі очі дивляться хлоп'ячі,

їм тільки жити, жити і творити,

Вони ж навіки залишаються дитячі.

Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає...

Перед очима в неї похоронка,

І бій, що котрий день вже не згасає,

І у землі пекуча та воронка.

 

Син (голос з-за куліс)

- Я чую, мамо, чую, як співають

Мені над Україною пісні.

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

Вкраїнським рушником зітру сльозину

 І поцілую в сивіє чоло...

 

Мама   -О, синку рідний, мій єдиний сину,

          Як хороше б мені тоді    було!

 

Диктор  Стоїть старенька мати на могилі,

 І навіть квіти плачуть мовчазні.

 Від сина погляд відвести не в силі,

 А син довічно житиме у сні.

 (Звучить пісня «Журавка». Учениця сходить зі сцени, біля стенду «Вічно в пам`яті» кладе квіти, запалює свічі, ставить стакан води, зверху кладе скибку хліба.)

 

Ведучий Поставте скибку хліба на стакан, І голови схиліть в скорботі вічній. За тих кого убив   Афганістан, Чиї він душі зранив і скалічив.

Ведучий Вічно молодими, повернувшись на рідну землю в цинкових трунах, залишилися наші земляки

Ведучий На знак вшанування світлої пам`яті тих, хто віддав своє життя, увійшовши безсмертя, схилімо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.

(Хронометр відбиває хвилину)

 

 

Ведучий

Хвилина мовчання… Пекуча й терпка, як сльоза.

Хвилина мовчання - чиєсь материнське страждання.

Хвилина мовчання - в ній наша любов і гроза,

Як пам'ять полеглих, священна хвилина мовчання,

 (вручають квіти матерям воїнів-інтернаціоналістів.)

 

Ведучий Скільки їх, юнаків, синьооких, русявих і чорнявих, одружених і тих, до яких ще не прийшло кохання воювали на тій землі. Але для багатьох хлопців ця війна ще й досі не закінчилася.

(На фоні музики «Місячна соната» вірш читає учениця.)

 

Сняться ноги, знову сняться ноги.

Як пологим берегом іде,

Хлюпа хвиля, місяць круторогий

Над горою світить, ніби вдень.

На дорозі ковдра із пилюки

Пхукає і ноги холодить.

Він спішить і простягає руки,

Він біжить, а може вже летить

Понад кам`яним Афганістаном

В білих хмарах, а чи у бинтах?

Де ж це ноги, де ж це ноги, мамо?!

Як же можна далі жити так?

Де ж це ноги, мамо? Медсанбати,

Сніг операційного стола...

Встати, закричати, розірвати

Болість, що, як вибух, в кров ввійшла.

Як же це приречення збагнути,

Коли душу холод обійма,

Коли пальців хочеться торкнутись,-

Тих, яких навіки вже нема?

Коли знову по траві промчати

Хочеться, і впасти в запашну.

Он в саду біліє мирно хата.

Хто придумав цю війну страшну?

Хто придумав вибух мін і стогін?

Мов рентгеном, світить слово «жить»...

Біля ліжка, втомлена дорогою,

 Пара ніг пластмасових лежить.

 

Ведучий Хто на пластмасових, хто на милицях, а хто на власних... вони все-таки повернулися. Вони поруч з нами!

Ведучий  Тридцять літ минуло відтоді, як вивели з Афганістану наші війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та діти - своїх чоловіків і батьків. Ми маємо знати про страшні події безглуздої війни і пам`ятати, що серед нас живуть люди, які в свої молоді роки стали свідками і учасниками воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом.

Ведучий Сьогодні до нас  прибули гості. Тож слово для представлення гостей надається учаснику і очевидцю подій в Афганістані: Лук`яненку Миколі Григоровичу.(інші, земляки запрошені)

(після виступу вручаємо квіти)

 

Ведучий Правда про Афганську війну? Яка вона? Досить різна,нерідко болюча і-гірка. І коли ти її почуєш з уст тих, хто сам пройшов цей тернистий шлях , лише тоді зрозумієш, яка вона.

Ведучий Серце стискає від болю, коли думаєш про тих, хто, виконуючи наказ Батьківщини, пройшов важкими дорогами чужої країни. За кожним воїном-афганцем доля, життєвий подвиг, крок у безсмертя. У страхітливому полум`ї війни народжувалася нова плеяда героїв. Це були молоді солдати, командири - які з перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, склали екзамен на зрілість.

Ведучий Афганістан - це мужність воїнів, це вірність дружбі, це взаємовиручка і взаємодопомога.

        Посивіли завчасно хлопці-афганці, ще й донині йдуть у тривожних снах у бій, затуляючи від куль один одного, їм і досі важко повертатися до цих чорних сторінок історії та ще важче вирвати їх, знищити, забути!

 (Звучть пісня «Афганська епоха» О.Розенбаума.)

Ведучий Афганську війну можна називати по різному, але її не можна забути, як і інші війни. А тому цього дня та й завжди потрібно згадувати добрим словом учасників бойових дій, які воювали в Алжирі, Анголі, Бангладеш, Угорщині, В’єтнамі, Єгипті, Іспанії, Ємені, Камбоджі, Китаї, Кубі, Лаосі, Мозамбіку, Монголії, Сомалі, Фінляндії, Чехословаччині, Югославії, Ефіопії.

Ведучий Десятиліттями про ці події заборонялося говорити, їх замовчували. Ці сторінки історії до недавнього часу залишалися таємницею за сімома печатками, хоча учасниками цих воєн були сотні наших побратимів. Кожен з цих людей міг загинути в боях, отримати поранення, потрапити в полон, пропасти безвісти. Проте вони з честю виконували свій обов’язок.

 

Ведучий По-різному сьогодні оцінюють тодішні події, але ваша мужність, ваша вірність Присязі заслуговують на повагу.   Шановні ми схиляємо перед вами голови, ваш біль - це і наш біль. Це почуття радості і щастя за живих. Це відчуття провини перед сім`ями загиблих. Це приємні зустріч з друзями. Це клятва стояти один за одного до останнього дня

Ведучий Щороку в ці дні у скверах і парках біля пам`ятників воїнам-афганцям збираються бойові побратими, згадують обпалені війною молоді роки, стоячи мовчки і не цокаючись, п`ють третій тост за тих, хто не повернувся. Попри кров, смерть і страждання, вони по доброму пам`ятають свій Афган.

Ведучий Давайте ж і ми з вами будемо пам`ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну і для кого вона триває й досі: у спогадах, у снах, у думках. Вони цього заслуговують.

(звучить пісня «Давай за жизнь»)

 

Ведучий Нашим гостям і всім присутнім в залі бажаємо здоров'я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди у великому

домі, який називається - Україна!

            Ведучий  Слава вам, воїни-афганці!

   Низький уклін від усіх земляків.

Хай віра, надія ніколи не покидають Вас.

(Учні вручають квіти воїнам-афганцям)

 

 

 

Переглядів: 68 | Додав: Освіта | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: