Рівно тридцять років нас відділяє від того страшного квітневого ранку, коли слово “Чорнобиль” рознеслося по всьому світові як предвісник болю й горя.

  Про справжні причини трагедії, що змінила життя десятків тисяч людей, ми не дізнаємося, мабуть, ніколи. Й так само складно вберегти спогади, адже людська пам’ять недовговічна.

   Доторкнутися до сторінок Чорнобильської трагедії мали змогу і учні нашої школи. Розповісти юному поколінню про той нелегкий 1986 рік погодилися дружина нині покійного ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС Боржемського Миколи Гнатовича - Боржемська Мотрона Іванівна.

 На свято також була запрошена голова сільської ради Лук‛яненко Тамара Миколаївна та члени виконкому.

  Мотрона Іванівна залюбки ділилася з дітьми спогадами того буремного року, а учні слухали, затамувавши подих, адже це вже не сторінки книги й не кадри фільму. Це – слова безпосередньої учасниці Чорнобильської драми.

   Учні вшанували пам’ять загибих та постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС декламуванням поезій, виконанням пісень та демонстрацією відеопрезентації у рамках підготованої вчителем української мови та літератури, Самборин Вікторією Леонідівною програми "Мужнісь і біль Чорнобиля".

   Заключним акордом заходу  став виступ вчительки початкових класів Лук‛яненко Наталії Віталіївни, яка у 1986 році була ще 4-річною дитиною і проживала разом з батьками на забрудненій радіоактивними викидами території.

   У щирій розмові час проминув непомітно. Мотроні Іванівні діти вручили квіти й побажали довгих років життя й міцного здоров’я. Та найбільшою нагородою для неї, безперечно, стала саме щира увага й цікавість юного покоління. Пам’ять житиме, допоки передаватиметься із вуст у вуста.